Скарб звали Катя...

Не все є тим, чим здається насправді. Історія про мудрість, яка приносить свої плоди...

Якось Мишко пішов за хлібом, а знайшов скарб. Скарб звали Катя. Вона ховалася від дощу під козирком магазину і вже посиніла від холоду. В гуртожиток вона піти не могла, бо до сусідки заскочив кавалер на пару годин, а побачення затяглося.

Всю цю історію Мишко розповів матері, коли пояснював причини появи Каті в їхній квартирі. Ну, не кидати ж насправді замерзаючу людину на вулиці! Віра Павлівна тільки сумно вдихнула і пішла розігрівати гороховий суп, якому дівчисько зраділо, як вишуканій страві. Сита і обігріта, вона зі щасливою посмішкою заснула на дивані в вітальні.

Віра Павлівна майже не здивувалася, коли через тиждень Катя оселилася в Мішиній кімнаті. Навчалася вона в училищі, куди вступила після дев'ятого класу. Мати в неї померла, а батько швидко знайшов собі нову дружину. Каті в їхній сім'ї місця не знайшлося. Але вона була домашньою дівчинкою, тому з захопленням і подякою почала допомагати Вірі Павлівні по господарству. У її поведінці не було нічого підлабузливого. Вона кидалася перша мити посуд і при цьому обов'язково розбивала чашку або тарілку, зате щиро.

З одягом у Каті був повний швах. Віра Павлівна прийшла в жах, коли дістала зі пральної машинки її єдині труси, що більше нагадували сито. Зітхнула і пішла купувати десяток нових. Куртку та кросівки дівчина носила взагалі цілий рік, навіть у люті морози. До зими треба буде чоботи купити.

— Вірочка, ну ти даєш! — дивувалася подруга Віри Павлівни Наталя. — Поселила у себе невідомо кого, та ще гроші на не витрачаєш. А раптом вона через місяць від Мишка піде, та ще чогось із собою прихопить?

— Зате в нових трусах, — парирувала Віра Павлівна.

Вона звичайно від вибору Миші була не в захваті, але віддала перевагу залишити свою думку при собі, пам'ятаючи про нічну зозулю і таке інше. Він був її єдиним сином, виховувала його одна, з чоловіком давно розлучилися. Мишко був хлопцем безпроблемним, у школі вчився добре, не засмучував, тепер ось інститут закінчував. Віра Павлівна не бачила приводу втручатися в його особисте життя. Тим більше, що Катя у них прижилася, стежила за чистотою в квартирі, а готувала так, що язик можна проковтнути. Недарма в кулінарному училищі навчалася. За місяць вона заявила:

— Ми з Мішою знайшли підробітки. На вашій шиї сидіти не будемо.

— Не будемо, — луною відгукнувся Мишко, хоча до цього навіть думок таких не було.

Практика пішла на користь. У них уже були готові робочі місця, коли вчитися закінчували. Катя вступила на заочне відділення інституту, народила Вірі Павлівна двох онуків. Бабуся в них куохалася, допомагала, як могла.

Віра Павлівна взяла бік Каті, коли у Миші стався роман на роботі. Він хотів навіть розлучитися, але мати купила їм сімейну путівку, вмовила з'їздити, онуків взяла на себе. Після спільного відпочинку мир у сім'ї було відновлено.

— Віра, а раптом нова невістка була кращою? — знову обурювалася Наталка. — Ти ж мати, завжди маєш бути на боці сина.

— А я і так на його боці. Мишкові довелося нелегко, він ріс без батька. Не хочу, щоб онуки повторили його долю.

Перше, що побачила Віра Павлівна, коли прийшла в себе після наркозу, було обличчя Каті. Вона буквально жила в палаті, доглядала свекруху, годувала по дієті домашньою їжею, виносила «качку». Мишко теж допомагав, але він чоловік.

Сусідка по палаті читала бульварну газетку і обурювалася:

— Що за дурницю складають! Чоловік йшов вулицею і знайшов портфель з грошима. Хіба так буває?

— У житті може бути все, — відповіла Віра Павлівна. — Буває, людина вийшла за хлібом і знайшла скарб.

При цьому вона посміхалася до Каті, а Катя посміхалася їй.