Ось ви плачете, що немає справжніх чоловіків. А чи вмієте ви бути з таким чоловіком, про якого мрієте? З сильним плечем, а то й двома. Адже справжній суворий герой, не мачо, а саме архетипічний герой, - це вічно зайнятий чувак, який не здатний довше двох хвилин вислуховувати ваші сльозливі виливи.

І якщо у вашій парі ви надумаєте зазіхати на лідерство - а саме це ви вічно і робите - то він швидко поміняє вас на більш покірну кішечку, яка зможе підкорятися йому хоч у чомусь. Так, мабуть, навіть боятиметься його. Тільки де взяти таких кішечок?

Зазвичай питання лише в тому, як довго вона зможе прикидатися, щоб прибрати його до рук. Зазвичай притворницям терпіння не вистачає, і альянс із героєм зазнає краху, але шкода мені їх не за це. А за те, що вже давно жінки позбавили себе можливості отримувати справжнє та щире задоволення від союзу із сильним чоловіком.

Ті з нас, хто обирає жити з алкоголіком, невдахою чи дурнем, заздалегідь переконані у своїй могутності та чоловічій немічності та просто шукають цьому підтвердження. Якщо копнути глибше, це питання довіри до чоловіка. Довіри, яка з покоління до покоління була притаманна сім'ї. Нещасливі союзи, як правило, це династії, цілі династії жінок, в яких прийнято називати чоловіка "дурнем", "наволоччю", а також "мужчинкою" - я це слово просто фізично гидую, і мене відвертає від тих, хто його вживає. У рідкісних щасливих сім'ях, де гендерні ролі збереглися, все тримається саме на довірі жінки своєму чоловікові та повазі до нього.

Ті з нас, хто вступає в союз із сильним чоловіком, сподіваючись його змінити, зламати, підкорити - ну зі мною він гуляти не буде! - мало того, що дурепи, так ще й дурепи, позбавлені головного жіночого задоволення - підкорятися. Уявляю, який крик видали зараз десятки жінок, які читають цей пост. Шо, я комусь підкорятимуся?? Ага, зараз!

Проте. Вміння підкорятися чоловікові та вміння бути залежною від нього закладено у нас природою. Жінка, яка виношує дитину, безпорадна, і якщо вона в цей час напружуватиметься і качатиме права, у неї може статися викидень. Качання прав не передбачені природою як основний варіант жіночої поведінки, а те, що жінка на все здатна - так це страховки на випадок потреби.

Сьогодні ж ми не визнаємо за чоловіками права на лідерство, у тому числі й права вирішувати, як і що складатиметься у нашому союзі. Ми не визнаємо за ними навіть права на вибір. На будь-який вибір. Жінки самі весь час вибирають-вибирають, наполегливо хочуть, вказують пальцем і підтискають губи. А ось антигероїня нашого часу – жінка, яка приймає вибір партнера, яка вміє підлаштуватися під нього, навіть не обов'язково розуміючи його. Можливо, згадаєте, чи ну хоч раз після весілля чи в тривалому союзі ви дивилися на свого чоловіка знизу вгору, чи опускали очі, замовкали від розуміння, що зробили щось не те, і він сердитиметься? Ви боїтеся його гніву? Або кидаєтеся вперед грудьми і кричите, хай навіть подумки - та як ти смієш зі мною так поводитися? Вам приносить задоволення самозабутньо приносити йому задоволення? Вам не хочеться просто розслабитися та прийняти все так, як він пропонує? Хоча б на один день?

Ви хочете, щоб чоловік узяв на себе відповідальність? Але дайте йому вже, нарешті, владу. Якщо ваш супутник досить сильний, щоб цю владу взяти разом із відповідальністю за вас, перестаньте кудахтати і весь час хотіти вигравати у суперечках. І ще важливе: якщо жінка з дитинства знатиме, що це чоловік – а не вона – несе відповідальність за неї, за їхніх дітей та їхнє життя, а сама вона відповідає тільки за те, щоб йому було добре – чи не правда, що при такому розкладі різко скоротиться кількість шлюбів зі всякими недоумками.

І окреме, наболіле, гостроспеціальне прохання до мам хлопчиків. Закінчуйте робити з них інвалідів вольового та фізичного фронту.

Мами вгодованих дев'ятирічних хлопчиків, що несуть за ними їхні рюкзаки, що відчиняють перед ними двері, оспорюють при сині думку свого чоловіка - перестаньте це робити. Інакше нам не буде за кого віддавати наших дочок.