Вони настільки разом, що майже одне ціле, але їх єдність не руйнує індивідуальності — фактично, вона її збільшує, вони стають більш індивідуальними.

Кохання зрілих людей - це чари, магія і великий парадокс.

Основна проблема любові в тому, щоб спочатку стати зрілим. Тоді ти знайдеш зрілого партнера; тоді незрілі люди зовсім не будуть тебе приваблювати. Відбувається саме так.

Якщо тобі двадцять п'ять років, ти не закохуєшся у двомісячну дитину. Так само, якщо ти зріла людина психологічно, духовно, ти не закохаєшся в дитину. Цього не буває. Цього не може бути, ти бачиш, що це безглуздо.

У зрілої людини достатньо цілісності, щоб бути самому. І коли зріла людина дає любов, вона дає її без всяких приєднаних до неї таємних ниток — вона просто дає.

Коли зріла людина дає любов, вона відчуває подяку за те, що ти її прийняв, не навпаки. Вона не чекає, що ти будеш вдячний за це. Ні, зовсім ні, йому навіть не потрібна твоя подяка. Вона дякує тобі за те, що ти прийняв її любов.

І коли двоє зрілих людей кохають одне одного, відбувається один із найбільших парадоксів життя, одне з найкрасивіших явищ: вони разом, але в той час безмірно самотні.

Вони такою мірою разом, що майже одне ціле, але їхня єдність не руйнує індивідуальності — фактично, вона її збільшує, вони стають більш індивідуальними.

Дві зрілі людини в коханні допомагають один одному стати вільнішими. Немає жодної політики, жодної дипломатії, жодних спроб підпорядкувати собі іншого. Як ти можеш намагатися підкорити людину, яку любиш? Тільки подумай про це – підпорядкування це рід ненависті, гніву, ворожості. Як можна навіть думати про те, щоб підкорити собі людину, яку ти любиш?

Ти хотів би бачити цю людину абсолютно вільною, незалежною; ти хотів би дати йому більше індивідуальності. Саме тому я називаю це великим парадоксом: вони разом настільки, що майже злилися в одне, але все ж у цій єдності залишаються індивідуальностями.

Їхні особливості не змішуються — вони посилюються. Інший збагачує в тому, що стосується свободи.

Автор: Ошо