«Наші люди люблять відшукувати жіноче нещастя там, де його немає, і тикати в нього жінку носом, немов шкодливе кошеня».

Бути чи не бути жертвою – вибір, який ми робимо самі…

Моїй колишній начальниці, найрозумнішій красивій жінці, виповнювалося 35 років. Поздоровлення, тости, подарунки, з виду все було добре. Але раптом, коли потік привітань майже вичерпався, сталося страшне. У порожнечу, що утворилася, вклинився єхидний голосок, який усе зіпсував. Він сказав: «Аллочка! Від душі бажаю тобі скоріше народити дитинку, і знайти їй тата, у всьому іншому ти вже відбулася, ось одне тільки залишилося тобі для повноцінного щастя».

Стіл ахнув. Повисла незручна тиша. Усі погляди зосередились на начальниці.

Підлянка хороша, але й Алла Петрівна була не пальцем роблена. Через такі чиновницькі м'ясорубки пройшла, у такому пеклі побувала, що спуску не дасть нікому. Реагує миттєво, нерви - канати. На її обличчі не здригнувся ні один м'яз. Ледве помітним рухом Алла Петрівна зробила блок у районі сонячного сплетення і парирувала: «А народжувати від кого! Подивіться навколо! Не можу ось собі знайти!»

Жінки закивали головами. Осідлали звичну тему — дійсно, мужики жахливі козли, а ми страждаємо від них. Чоловіки шкодували жінок і трохи пишалися в душі — це треба, як дружинам пощастило. А могло би і не вистачити. Мене. Жінок навколо багато, а я у мами один. Усім полегшало.

Алла Петрівна – залізна жінка. За словом у кишеню не полізе, проковтне — не подавиться. Але й вона воліла не зв'язуватися, не класти кривдницю на лопатки, а просто м'яко і вправно відвела удар, ставши в позу жертви. Заперечувати не наважилася. Чому? Сама сумнівається?

Громадська думка привчила нас до того, що жінка — жертва, і повинна страждати. Повія повинна страждати тому, що вона повія (без варіантів). Порядна і доброчесна мати повинна в муках помирати при пологах. А решті підійде якась інша причина страждань, на кшталт тієї, що всі мужики козли.

Якщо подумати, їм, мужикам, і не залишається іншого виходу, ніж бути козлами в наших очах. Їм просто не залишають вибору. Вони зазвичай грають білими, а, отже, вони і винні. Жінка ж розігрує партію в піддавки, спритно спихаючи з себе відповідальність за зроблений вибір.

Наші люди люблять відшукувати жіноче нещастя там, де його немає, і тикати в нього жінку носом, як обгажене кошеня. Я знаю дуже мало жінок, буквально одиниці, які вирішили розірвати це порочне коло.

Самотня жінка - зовсім не важливо, скільки їй років, 19 чи 53, вважається «засиділася». Причому авторитетна думка може належати як гопоті в підворітті, так і будь-якій поважній людині, лауреату Букера. Певна річ, вона жертва. Не може знайти собі, бо мужиків на всіх не вистачає. Одні козли навколо.

Тепер припустимо, що жінка заміжня і народила. Зрозуміло, що це нудна особа, що втратила колишню форму. На порядку денному — проноси, вітрянка, нежиті. Найкращі роки пройшли безрозсудно. У голові — вчорашній борщ. На дупі - місячний пейзаж з целюліту. Жертва! Жертва якогось козла, що все життя занапастив.

Має коханця – жертва мерзенного обману. Розлучена – жертва зради. Жінки так звикли бути жертвами, що не наважуються пікнути упоперек, сказавши — це мій вибір! Не смійте його засуджувати!

Автор: morena-morana