Кожен, хто заніс ногу над порогом, має його переступити. Ми не маємо права когось утримувати, шантажувати, одягати кайдани, закликати до совісті і здорового глузду...

Якщо людина хоче піти, не треба зупиняти. Щасливішим не стане ніхто…

…Вони все одно звалять, якщо не сьогодні, то завтра. А якщо не звалять, то зненавидять себе, нас і цілий світ за вимушену зупинку.

Сільські весілля докорінно відрізняються від міських: розмахом, традиціями, кількістю випитого самогону. У нас одружуються на широку ногу. Будують курені на триста людей, коптять індиків і наймають найкращу господиню. Та, підперезана двома рушниками, керує, присолює, помішує, курсуючи між котлами і знімаючи пробу то з голубців, то з борщу, то з холодцю.

Так одружувалася моя однокласниця. Батько, готуючись до торжества, схуд з п'ятдесят четвертого розміру до юнацького і навіть зміг поміститися у свій «парубоцький» костюм. Курінь прикрасили килимами та іконами. Лавки накрили тканими доріжками. Тамаду виписали з Борисполя. Родичі летіли звідусіль. Над стокілограмовим тортом трудилися в дві зміни кондитери хлібокомбінату № 1. М'ясо смажилося, голубці кипіли, і музиканти налаштовували інструменти.

Рано-вранці наречений зайшов у будинок і боязко оголосив:

— Я передумав одружуватися!

Теща забігала і заголосила:

— Як? Ось уже і візажист паркується, і коровай привезли, і холодець застиг, любо дорого глянути. Не дури! Люди засміють! Це просто нерви.

Наречена, почувши новину, зомліла. Тесть мовчки перекинув склянку. Новоприбулі гості з пісними обличчями тулилися біля дверей. Потім усім натовпом почали вмовляти, переконувати, благати, і весілля відбулося. А через рік він все-таки пішов. Після скандалів, зрад та недитячих пристрастей. Свати змирилися з розлученням і ще три роки віддавали весільні борги.

Далека родичка у 17 років зібралася заміж. Мама необачно заявила «тільки через мій труп», а та побоялася не послухатися. Нині «слухняній» доньці 70 років. Заміж так і не вийшла, живе у маленькій двокімнатній квартирі разом із сотнею перських котів.

Наш безшабашний сусід упіймав у лісі лисеня і посадив у кролячу клітку. Той довго скулив, відмовлявся від їжі, кидався на залізні прути, а через два тижні здох.

Кожен, хто заніс ногу над порогом, має його переступити. Кожен, купив квиток, повинен виїхати, а не залишитися з жалю чи почуття провини. Кожен, хто взяв курс на північ, не має права з чиєїсь забаганки дрейфувати на південь. Риба шукає де глибше. Неможливо змусити птаха повзати по-пластунськи та танцювати твіст. Неможливо утримати вітер і законсервувати гарну погоду. Не дати комусь народитися чи померти.

Ми не маємо права когось утримувати, шантажувати, одягати кайдани, волати до совісті і здорового глузду. Тим, хто йде — сім футів під кілем. Тим, хто залишаються — скоріше зустріти тих, з ким воістину по дорозі.