Так, чоловіки нікому нічого не винні. І жінки нічого не винні. І взагалі ніхто нікому не винен, але... Диявол, як завжди, криється в деталях...

Все частіше зустрічаю думку, що чоловікові, по суті, не так багато й треба. Мовляв, раніше ми думали, що чоловікові потрібен будинок, сім'я, дружина, діти, робота, дерево, власноруч посаджене за вікном. Досягнення, саморозвиток, прагнення вперед, жінки, зрештою. А тепер виявляється, що нас обманювали, чоловік може і без цього. І так йому навіть краще.

Буквально протягом кількох днів наткнулася на три подібні історії, подані як історії успіху.

Перша — історія 45-річного чоловіка, який одного разу зрозумів, що йому набридло тягнути сім'ю, надривати жили заради постарілої дружини (на 10 років молодша за нього, до речі) і дітей, яким він зараз не дуже й потрібен і звалив. Точніше, не просто звалив, а пішов сторожити один із нових житлових комплексів. Зарплату він отримує символічну, живе в будівельному вагончику, дивиться старий телевізор на старому дивані. Пере одяг і ходить у туалет незрозуміло де, їсть незрозуміло що, не п'є (набридло, та і немає на що). Але цілком щасливий. Адже тепер у нього є маса вільного часу, і сонце, що урочисто встає за горизонтом.

Інший — громадянин, що втратив роботу і довго не міг знайти нове місце роботи, яке б не пригнічувало його ЕГО. За малі гроші він працювати не хотів, а великі йому ніхто не давав. В результаті громадянин півроку сидів на шиї у дружини, яка не хотіла виявляти розуміння, адже у пари підросла дитина. У результаті однієї з сварок чоловік пішов. Заселився в якусь кімнату без меблів, спить на матраці, харчується чимось там, і знову щасливий. Питання про те, як дружина, залишившись сама, повинна піднімати дитину, кокетливо ховається від читача.

Третій — чоловік у розквіті сил, який живе з матір'ю. Прагнення кращого – немає, зарплата – символічна. В принципі, нічого страшного в цьому не було б, якби громадянина було сепаровано і жив він виключно власним коштом. Але мати, котра переступила вже пенсійний вік, скаржиться на те, що не може піти з роботи. Адже без неї дитина не впорається. А ходити на службу з кожним днем стає дедалі важче. Пробувала заводити розмови з сином — йому й так добре.

***

З одного боку, тішить, що в цілому люди хоч би почали замислюватися над тим, за якими цінностями вони йдуть, за своїми або за нав'язаними суспільством. Тішить і те, що чоловіки трохи навчилися протистояти агресивній пропаганді кар'єризму як головної цінності. Можливо, це позитивно позначиться на їхньому здоров'ї та тривалості життя. Напружує інше.

Як на мене всі ці «має бути щасливим, і більше нікому нічого не повинен» можуть проводитися тільки за власний рахунок. Тобто сам по собі одинокий самостійний чоловік (і жінка теж, чого вже там) може жити так, як він хоче. А от якщо чоловік вже перебуває в шлюбі, тим більше наробив у ньому дітей, або живе з батьками — тоді він вже включений до якої системи стосунків, у якій, вибачте, повинен, повинен і ще раз повинен. І право його на безтурботне існування закінчується там, де починаються права дітей та батьків.

Бути самотнім «одиноким вовком», який відкидає зарплату, кар'єрне зростання, необхідність сім'ї, саморозвитку та благ цивілізації, звичайно, можна. Але, по-перше, це ризиковано (не дай бог у нашого аскета заболить зуб або виникнуть серйозніші проблеми зі здоров'ям).

По-друге, дуже нудно. Можливо, так може жити чоловік 80 років. Але якщо від всіх радостей життя відмовляється сорокарічний — мені його стає якось шкода. Зрештою, люди в більшості розраховані на щось більше, ніж існування в стилі кота.

А по-третє, бути «одиноким вовком» можна тільки тоді, коли твій комфорт не забезпечують дружина чи мати, що надриваються за двох і змушені брати на себе частину чужого тягаря і чужих проблем. Адже так?