Вміння розуміти та пред'являти свої особисті кордони, а також приймати та поважати межі іншого — чи не найголовніша риса для побудови стосунків. Бути в комфорті самому та залишати простір для іншого.

Можна бути просто добрим (і брати відповідальність за свої вчинки на себе), а можна бути добрим за чужий рахунок…

Знаєте, чесний, порядний, добрий це все суб'єктивні оцінки якостей. Насправді, життя дуже рідко ставить нас у ситуації, де все гранично зрозуміло.

Наприклад, чесність. Бути з усіма відкритими та відвертими. Чи не диво? Наприклад, вірний, порядний і чесний член осередку суспільства випадково зрадив дружині. Всяке буває. Ішов-ішов, прийшов до тями... і нічого не змінити. І ось він такий весь чесний іде до дружини з щемливим почуттям усвідомлення косяка, падає ниць, цілує її коліна і клянеться, що більше ні-ні. Виникає питання: навіщо взагалі ти із цим до дружини поперся? Накосячив? факт. Зрозумів, розкаявся? Прекрасно. Надалі ходи акуратніше. Дружина тут до чого? Їй потім як із заниженою самооцінкою та ущемленою гордістю з тобою жити?

Зате чоловік молодець: нічого не сховав, тільки правду сказав. А як по мені, якщо ти систематично наліво ходити не збираєшся, так тримай свій косяк при собі. Сам страждай, коли завинив. А жінка нехай далі живе в незнанні. Їй навіщо думати, що вона якась не така, щось тобі там недодає, якщо це на тебе жінка з шафи раптом впала?

Або ось про порядність… Слабких, хворих, сирих і убогих довкола хоч греблю гати. Хоч на кожному кроці милосердя виявляй та по-чоловічому чини. Усім допомогти зможемо? Наприклад, один успішний порядний має простягнути руку 3 людям та 6 котикам, чи тут інша арифметика? А якщо один може допомогти 10 разів, а інший лише 2, чи взагалі жодного разу, бо йому самому потрібна допомога? І так, це саме він пройде повз бездомного собаки і навіть не помітить його. Чи стане він від цього непоряднішим? Це взагалі вроджена риса чи її можна виявляти залежно від особистого стану та ресурсів? Норми є чи для кожного в конкретний момент часу вони свої? "А судді хто ...?"

Так і доброту кожен вимірює по собі. Притягнув хворого котика додому, виявив шляхетність і порядність, а вдома дитина з астмою (або дружина, яка без астми, але якій буде поступово делегований догляд за твариною — вона жінка). Дуже добрий вчинок?

Добре залишимо котиків, вони взагалі для привернення уваги були. Інший приклад, чоловік в домі господар, міцне плече і далі за списком. А ще хлопець, який усім завжди готовий допомогти. Добрішим є тільки кіт Леопольд (котики, вибачте, без вас таки нікуди). І ось він і жіночці на фазенді допоможе і сусіду по майданчику, а дружина в цей час, припустимо, сумки з магазину тягає сама. Або як білка в колесі бігає між садком-школою-секціями. Чи для всіх цей добрий молодець в результаті дійсно добрим виявиться. І чи буває взагалі абсолютна доброта чи тільки така доброта?

Виникає логічне питання: за якими ознаками тоді себе оцінювати та іншим пропонувати?

Вміння дорослої самостійної людини розуміти та пред'являти свої особисті межі, а також приймати та поважати межі іншої — чи не найголовніша риса для побудови стосунків. Бути в комфорті самому та залишати простір для іншого. А всередині вже можна й про доброту/порядність міркувати. І про добрість. Скільки котиків ми зможемо пригріти, як мамі допомагатимемо і чому рибалка чи фітнес — це така ж частина життя, як і інші.

Це, власне, і є відповідь на запитання, чому добрі та чесні чоловіки (з їхньої точки зору) опиняються за бортом.

Автор: Анна Качан-Юріна