Про любов до себе, з якої народжується любов до оточуючих.

Не шукай кохання, не намагайся змусити інших кохати тебе. Просто будь тим, що ти шукаєш. Дай собі те, чого ти так довго потребував. Будь добрішим, широко розкрий своє серце, без очікування отримати щось натомість.

Тобі боляче? Ти виснажений? Ти виглядаєш, як дурень? Так чи інакше, будь відкритим. Відкритим. Твоє серце має «розбиватися» іноді, тоді ти зможеш віддавати більше кохання, і в цьому відновлюватись. З тріщин виростає співчуття.

Ти все ще можеш сказати "ні". Ти все ще можеш малювати, перемальовувати та стирати кордони на своєму шляху. Ти все ще можеш піти, або залишитися, або ніколи не повертатися, або навпаки повернутися назавжди. Але ти любиш насамперед себе.

І через це кохання любиш увесь світ. Немає більше того, хто прийде врятувати або доповнити тебе. Немає більше того, хто прибере твій біль, бо кохання ти можеш дати собі тільки сам. Не варто більше захищати «розбите» серце, сподіваючись прикрити його. Не варто бути мазохістом, який захищає власні межі, намагаючись знайти кохання за межами свого власного серця. Інші завжди розчаровуватимуть тебе, доки ти цього не усвідомлюєш. Любов бачить інших такими, якими вони є.

Сонце віддає своє світло протягом мільярдів років, насолоджуючись життям, яке воно приносить усім істотам. Благодатний воїн кохання, сонце перебуває у відносинах насамперед зі своїм власним сяйвом.