коли приходить любов до себе - багато речей стають простішими

менше напруження, менше невдоволеності, слів менше та менше метушні

менше одягу в шафі, зате більше точності, 100%-ого потрапляння. менше макіяжу на обличчі, зате більше посмішок та гримас собі у дзеркалі
якось ти наносиш, здавалось, звиклий для себе макіяж, а потім усвідомлюєш, що та людина у відображенні - зовсім не ти. і як ото "не собою" йти у люди? а ніяк. і тут же трапляється демакіяж (а красивих баночок і тюбиків шкода, так)))

а ще повертаючись ввечері додому, розумієш, що взуття незручне і натирає. дивуєшся, бо ж воно геть не нове! а потім згадуєш, що так було завжди, (завжди!) натирали ті кляті мешти! просто це було нормою: терпіти дискомфорт, освоюючи мистецтво печворку з пластиру

а це взагалі смішно: в якийсь із ранків тягнешся за шампунем на третій поличці у ванній, а потім переставляєш пляшечку нижче, і не розумієш, чому (чому, бляха??) не полегшила собі життя цим раніше?

звиклим було терпіти, призвичаюватися, адаптуватися та пристосовуватись (скільки зайвих рухів!)

а ще просто полюбити свої товсті щиколотки, опуклий живіт чи розтяжки (боже, як то просто!)



коли є любов до себе, стає простою дією попросити людину не палити на зупинці чи вимкнути гучний звук в транспорті. без претензій, обурення та збору аргументів (підкріплених якоюсь статтею якогось закону чи постанови уряду), що ти маєш право (навіть, якщо вони раніше звучали лише у тебе в голові)

просто дозволяти собі, дозволяти іншим, просити про допомогу навіть чужих людей, робити компліменти випадковим перехожим на вулиці (питаючи де та пані придбала таку гарну сукню?), балакати про "все на світі" з таксистом чи всю дорогу мовчати, теж просто

коли любов до себе - звикла штука, просто говорити про свої почуття (дозволяти собі їх!), а ще про те, чого хочеться/не хочеться, що є важливим, або як з тобою не треба

просто запитати, а не будувати багатоповерхові теорії, чому хтось вчинив так, а не інакше

просто уточняти, перепитувати, не розуміти (з першого разу чи четвертого). просто розсміятися (чи розплакатися - і таке буває) над своєю незграбністю, а не критикувати. просто помилятися та робити висновки (а не робити собі за те боляче в різні хитрі способи)

просто визнати, _що_ ти можеш, а чого ні. в чому ти неідеальна, не всемогутня, втомлена або тобі _просто_ ліньки (ага!)

просто давати собі час, другий (третій... n-ий) шанс, хвалити, підбадьорювати, шукати можливості, якщо є інтерес та бажання. а не стимулювати, маніпулювати та мотивувати ілюзорною морквинкою поперед носом

а потім в якийсь момент до тебе доходить, блін, що ніяка то не любов-до-себе! а звикла собі Любов. ПРОСТО Любов. Тобою.

Yulia Pletinka