Життя - це як подорож поїздом, з безліччю зупинок, змін у маршруті і навіть аварій. З народження ми сідаємо в поїзд з нашими батьками і спочатку думаємо, що будемо в цій поїздці з ними завжди. Але одного разу на одній станції вони виходять, а ми самотньо продовжуємо подорож без них.

Час йде, у вагон підсаджуються інші люди. Деякі стануть дуже важливими для нас, можливо, навіть залишаються до самого кінця поїздки. Хтось буде виходити з вагону, назавжди залишаючи поряд з нами порожнє сидіння. А хтось - зникати на станціях настільки непомітно, що ми навіть не звернемо уваги, що на їхніх місцях сидять вже зовсім інші люди.

Ця поїздка буде сповнена радості, печалі, очікувань, надій, зрад, пробачень, вітань і прощань. У якісь моменти ми будемо думати про те, щоб натиснути на стоп-кран або пересісти в інший вагон, а часом будемо із щирим задоволенням дивитися у вікно і цікавитися пасажирами, які знову увійшли.

Головна таємниця поїздки: ми не знаємо, на якій станції нам належить зійти. Потрібно просто насолоджуватися поїздкою самою по собі і робити її комфортною для пасажирів, що сидять поруч - це важливо.

Адже коли ми досягнемо своєї кінцевої, потрібно, щоб люди, які продовжать шлях, відчули, що наше місце спорожніло, і у них залишилися чудові спогади про того, хто тут щойно сидів.

Марк Ентоні