Коли у стосунках з партнером ми починаємо помічати, що увага до нас уже зовсім не та, що раніше, і намічається розрив, то потрібно бути досить сильними, щоб встановити дистанцію і зосередитися на своєму благополуччі.




Час вчить нас дуже багато чому. Наприклад, того, що уваги не вимагають, а справжнє і щире кохання не подають, як милостиню.

Одна з наших основних потреб – відчувати себе коханими, відчувати визнання оточуючих (в особливості близьких людей). У цьому немає ніяких сумнівів. Так ми відчуваємо свою причетність з суспільством і розвиваємося як особистості, здатні давати і дарувати свою любов.

Але головне, щоб ця любов і увага були справжніми, щирими.

Якщо хтось не зважає на нашу думку, відвертає обличчя, коли його про щось просять, а замість любові приносить нам свій егоїзм і почуття самотності, то краще за все віддалитися від такої людини. А для цього потрібно допустити і прийняти таку реальність.

Той, хто одержимо вимагає до себе уваги, коли в іншої сторони вже немає інтересу, не тільки не отримає бажаного, але ще більше посилить свої страждання. Такий внутрішній світ, де панують презирство і порожнеча, – це занадто сумна музика, яку ніхто не заслуговує.

Потрібно діяти з гідністю. Проявити внутрішню силу: забути про те, що відчуває серце, і згадати про те, чого ми заслуговуємо.

Пропонуємо вам трохи поміркувати над цим.


Уваги не вимагають, її дарують добровільно

Не варто розглядати потребу в увазі як щось негативне, як прояв незрілості особистості, тут важливо прояснити деякі аспекти. Всім людям необхідна увага, а також увага до себе. Будь-який вид людських стосунків, чи це пара, чи сім’я, грунтується на елементарних речах: необхідність відчувати визнання і бути прийнятими такими, якими ми є.

З самого дитинства здорова, позитивна і достатня увага дозволяє дитині рости з почуттям впевненості в собі.

І коли в дорослому житті ми самі вибудовуємо з кимось нові стосунки, ми даруємо цій людині свою увагу і отримуємо її увагу натомість – такими є здорові стосунки.

Ми даруємо свою увагу тим, хто нам небайдужий, бо хочемо проявити таким чином свою турботу і віддати кращу частину себе. Це – особливий подарунок.

Тобто ми приходимо до висновку, що увага має першорядне значення у всіх видах стосунків між двома або більше людьми, пов’язаними між собою.

Але іноді взаємність порушується. Трапляється так, що хтось дуже для нас важливий перестає нам давати цю емоційну основу для підтримки відносин, і це дуже важливий психологічний і поведінковий аспект.


Наша внутрішня дитина, що вимагає до себе уваги, повинна подорослішати

Діти, які не відчувають до себе любові і безкорисливої ​​прихильності, що проявляються в терпінні й мудрості дорослих, як правило, постійно вимагають відсутньої уваги.

І роблять вони це досить складним чином: своєю неадекватною поведінкою, іноді нападами гніву, іноді плачем.

Дуже часто, коли в дитинстві людям не вистачає ласки, вони і в зрілості відчувають велику порожнечу у себе всередині. Емоційний недолік з минулого розвивається і стає причиною заниженої самооцінки.

Саме тому людям в зрілому віці потрібний хтось ще, хто б міг заповнити цю прогалину.

Не всі люди розуміють, що уваги не вимагають, якщо їх більше не люблять. У цьому випадку вони повинні відновити свої душевні сили.

Немає нічого більш руйнівного для нас, ніж наполягати на тому, чого вже не існує, чого просто немає. Це згубно і шкідливо як для психічного, так і для фізичного здоров’я. Так як уваги не вимагають, її дають.

Якщо вас більше не люблять і вже немає надії відновити втрачений зв’язок, то найкращим рішенням проблеми стане дистанція. Зробіть перший крок до прощання.


Як діяти, коли нас більше не люблять

Ми знаємо, що сказати «якщо тебе не люблять, йди» дуже легко. «Не проси любові, не вимолюй увагу». Але як це зробити?

Ніхто з нас не може ось так просто взяти і розлюбити когось. Ми не в змозі позбутися від спогадів і свого минулого так само просто, як викинути непотрібний документ в корзину, тому що він «займає зайве місце».

Відомо також, наприклад, що емоційне розчарування або розрив стосунків з партнером впливає на наш мозок, як опік.

Вторинна соматосенсорна кора головного мозку і острівець (області мозку, пов’язані з болем) інтерпретують ці ситуації як травматичні; звідси і виникають труднощі з тим, щоб закінчувати будь-які стосунки і рвати зв’язки.


Як подолати розрив

Перший крок – це підтримка зрілої і чесної розмови зі своїм партнером.

Важливо отримати пояснення того, що сталося або відбувається, і зрозуміти, чи є надія на відновлення втрачених стосунків.

Розрив – це так чи інакше страждання. Тому потрібно усвідомлювати, що повинні пройти щонайменше 2 місяці раніше, ніж рана загоїться. Ми повинні весь цей час допомагати собі заліковувати рани, відновлювати сили і мужньо приймати те, що з нами сталося.

Знайдіть підтримку в своїх друзів, у сім’ї. Не зациклюйтеся на минулому, будуйте нові плани і ставте перед собою нові цілі як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

Кожен день пам’ятайте про те, чого ви вартуєте як особистість. А для цього найкраще зосередитися на власній персоні. Займіться самопізнанням, робіть речі, які допомагають вам розслабитися і дозволяють добре себе почувати. Пам’ятайте, уваги не вимагають!